1 січня (19 грудня) 1856 (1857) в родині священика в м.Катеринодар народився

Ерастов Степан Іванович громадсько-політичний діяч, письменник, кооператор, видавець, журналіст, меценат українського культурного руху на Кубані; член Центральної Ради (представник Кубані в ЦР). Закінчив Кубанську військову гімназію, навчався на математичному факультеті Київського та юридичному факультеті Петербурзького університетів, звідки був виключений за неблагонадійність. Початком своєї політичної діяльності вважав 1 жовтня 1879 р. – день вступу в організацію молодих українців “Кіш”. За розповсюдження української нелегальної літератури у 1882 р. заарештований і після ув’язнення висланий на 3 р. до Сибіру. Громадську діяльність продовжив у Катеринодарі, куди повернувся у 1886 р. Ініціатор створення на Кубані легальних українських громадських, кооперативних, просвітніх, доброчинних, економічних товариств. Влаштовував мистецькі виставки, розповсюджував українські книжки, організовував Шевченківські свята. На поч. ХХ ст. повернувся до нелегальних методів роботи.
Член РУП, згодом - УСДРП, ще пізніше - член ТУП. В автобіографії писав, що “задля поширення українства” викликав на Кубань чимало українців, яким “здобував посади” в Катеринодарі. Організовував “Просвіту” та її філії у станицях, за що відсидів 6 місяців ув’язнення. Організатор Чорноморської громади – кубанської філії РУП (1902). Після закриття катеринодарської “Просвіти” на півроку потрапив до в’язниці. У 1908 р. переїхав до Новоросійська, де організував українське с.-г. товариство, музично-драматичний гурток. У 1917 р. – організатор “Громади”, товариства “Просвіта” і “Українського кооперативу”, кооперативу “Запомога”. Був директором банку. У березні 1917 р. обраний до складу тимчасового ЦК українських автономістів-федералістів. У квітні 1917 р., як найстаршого за віком українського діяча, його обрано головою Всеукраїнського національного конгресу. В 1920 р. брав активну участь у впровадженні політики українізації Кубані. Помер у м. Сухумі.